Створити обліковий запис

*

*

*

*

*

*

Історична Глобинщина

Глобинський район розташований у південно-західній частині Полтавської області. На сході, півночі та півдні межує з Великобагачанським, Козельщинським, Кременчуцьким та Хорольським районами Полтавської області, західна частина омивається водами Кременчуцького водосховища, яке відділяє його від території Черкаської області.

Глобинський район, як і вся територія Лівобережної України, а особливо її Придніпровські землі, мають досить багату й цікаву історію розпочинаючи із найдавніших часів. Вже те, що на землях Глобинщини ми маємо кілька, а можливо й найбільше на Полтавщині об’єктів найдавнішої історії людства – доби палеоліту, робить його надзвичайно цікавим в загальноісторичному плані.

Загалом на території Глобинського району Полтавської області виявлено 605 природоохоронних об’єктів та об’єктів історико-культурної спадщини. У т.ч. 11 природоохоронних об’єктів, 309 пам’яток археології, 202 пам’ятки історії, 3 – архітектури, 1 – техніки. Частина з них є комплексними (3), тобто, в даному випадку, одночасно є пам’ятками археології та історії. Розташувавши їх за кількісною ознакою, матимемо наступну картину:

  • пам’яток археології – 309;
  • пам’яток історії – 202;
  • природоохоронних об’єктів – 11;
  • пам’яток архітектури – 3;
  • пам’яток техніки – 1.

Таким чином, на території Глобинського району в підсумку ми маємо 11 об’єктів, що мають статус природоохоронних об’єктів. Один із них є національним – це Національний природний парк «Нижньосульський»; три мають загальнодержавне значення – дендрологічний парк «Устимівський», ландшафтний заказник «Сулимівський», орнітологічний заказник «Святилівський». Сім об’єктів із статусом природоохоронних об’єктів місцевого значення. Серед них: три ландшафтних заказники – «Заможненський», «Гора Пивиха» та «Псільський»; три ботанічні заказники – «Глибочанський», «Манжеліївський», «Кут»; один гідрологічний – «Гирло Хоролу».

Один із найбільших і найцікавіших природних парків Полтавщини – «Нижньосульський» розкинувся на території двох областей – Черкаської та Полтавської, займаючи частину Чорнобаївського району першої та землі Оржицького, Семенівського й Глобинського районів на Полтавщині охоплюючи Сулинську затоку Кременчуцького водосховища. Загальна площа цього природоохоронного об’єкту – 10764,2 га, із яких на території Глобинського району знаходиться 1616,2 га. Створено його з метою збереження цінних природних водно-болотних угідь в пониззі р. Сула з їх багатим біорізноманіттям – рослинним покривом території півдня Полтавської області, в якому поєдналися водна, прибережно-водна, болотна та лучна рослинності, збереглися залишки дубових і тополево-вербових лісів, степові ділянки на схилах ярів і балок. Загалом царство флори цього природоохоронного об’єкту нараховує понад 600 видів рослин, у т.ч. занесених до Червоної книги України та Зеленої книги України та списку регіонально рідкісних рослин. Має парк досить різноманітну фауну, серед якої зустрічаються види з Червоної книги України та види, занесені до регіонального списку.

Наступним досить цікавим природоохоронним об’єктом є Устимівський дендропарк, заснований у 1893 р. в с. Устимівка Кременчуцького повіту місцевим землевласником, лікарем за фахом та діячем Кременчуцького повітового земства. Поповнення первісної колекції проводилося до 1916 р. Посадковий матеріал завозився з Німеччини, Франції, Канади, Америки, Японії, Польщі, з міст на території Російської імперії. У 1917 р. власник добровільно передав парк у власність держави. Сьогодні він має площу 8,9 га, системою алей поділений на 51 куртину, має унікальні колекції дубів, тополь, кленів, лип, гіркокаштанів та інш. Загалом сучасна дендрофлора Устиміського дендропарку налічує 472 види, різноманітності, садові форми, сорти та гібриди, що відносяться до 53 родин, 123 родів, 370 видів, 102 різновидностей, садових форм і сортів, у т.ч. бл. 30 раритетних видів. На території парку зростає 9 тисяч дерев і кущів. Трав’янистий покрив налічує понад 100 видів.

Колекція хвойних порід представлена 5 родинами, 12 родами, 42 видами, 36 різновидностями та садовими формами. Серед них є доволі цікаві екземпляри дерев з родини Соснових. Зокрема, надзвичайно красива ялиця каліфорнійська, або одноколірна, віком близько 110 років. Вона добре акліматизувалась і щороку плодоносить. Привертає увагу 20-метровий екземпляр псевдотсуги тисолистої, яка походить із тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Доволі цікава за формою крони ялина звичайна «Гірляндна». Не поступається їй ялина звичайна «Змієвидна». Ялина колюча представлена формами — блакитною, сизою й сріблястою. Особливо привабливо виглядає модрина японська, яка стоїть окремо від інших. Батьківщина цього екзота — Японія (у ботанічних садах і парках нашої країни трапляється рідко). Росте в парку і єдине в Україні 95-річне дерево сосни віргінської. Крім вищезгаданих видів ростуть у парку 105 екземплярів сосни Веймутова (хвоя у цієї породи м'яка і не колеться).

Культивується чимало видів і форм дубів: дуб звичайний «Колоноподібний» віком близько 110 років, дуб звичайний «Глибоколопатевий», що має глибоко-розсічене листя, дуб великоплідний родом з Північної Америки, дуб північний віком 115 років.

Серед гарноквітуючих кущів привертають увагу забарвленням квіток та чудовим ароматом садові жасмини (чубушники) та бузки. Всього в парку ростуть 14 садових форм чубушнику, 7 видів бузку та 10 сортів бузку звичайного.

Найбільш широко в Устимівці представлена родина Розових (26 родів, 83 види). В парку росте велика кількість видів черемхи (5 видів), ірги (5 видів), глоду (10 видів), горобини (4 види), таволги (13 видів), яблунь (5 видів), шипшини (7 видів). Доволі цікавий маловідомий вид екзохорда Альберта, яка походить з Середньої Азії.

Бархат амурський, або амурське коркове дерево, походить з Далекого Сходу і Північного Китаю. Стовбур бархата вкритий світло-сірою, трохи зморшкуватою, бархатистою на дотик, завдяки корковому шару, корою. В парку зростають кілька дерев цього виду.

В Устимівці ростуть два види айланту. Стрункі стовбури, ажурна крона, великі перисті листки надають деревам декоративний вигляд.

Ксантоцерас горобинолистий, який походить з Північного Китаю, росте у вигляді невеликих дерев або кущів у різних куртинах парку. Рослини віком від 1 до 110 років. Це найбільша колекція в Україні. В умовах Устимівки добре плодоносить і дає самосів.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Сулинський» розкинувся на території Градизького лісництва в околицях сс. Липове, Святилівка та Мозоліївка. Землі цього природоохоронного об’єкту – один із мілководних масивів Сулинської затоки, що майже повністю заріс, окрім основного річища Сули. Має площу – 19211,1 га. Основною метою котра переслідувалася під час його створення було збереження цінних водно-болотних угідь пониззя р. Сула, адже ця територія є основним нерестовищем на Кременчуцькому водосховищі, місцем нагулу та зимівлі багатьох порід риб, місцем оселення, гніздування й відпочинку перелітних птахів, розмноження та відтворення болотної та водоплавної дичини.

 

Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Святилівський» площею 139,2 га., створений із метою збереження острівних систем та прилеглої до них частини акваторії Кременчуцького водосховища в межах сулинської затоки, що має різноманітні комплекси лісової лучної та прибережно-водної рослинності. Розкинувся на території Градизького лісництва в околицях с. Святилівка. До його складу входить система островів. Загалом флора цього об’єкту нараховує близько 400 видів, у т.ч. занесених до Червоної книги України та Зеленої книги України. Фауністичний комплекс досить багатий – нараховує близько 89 видів наземних хребетних. В основному це птахи – 78 видів.

 На території Глобинського району знаходиться три ландшафтних заказники місцевого значення – «Заможненський», «Псільський» та «Гора Пивиха».

Ландшафтний заказник місцевого значення «Заможненський» площею 158,2 га в околицях с. Заможне однойменної сільської ради був створений у 1995 р. з метою збереження цінних водно-болотних угідь заплави р. Псел з її різноманітним флористичним та фауністичним світом, що представляє цікаві природні заплавні комплекси. Нараховуючи близько 450 видів рослинності, заказник також є місцем розмноження, відтворення та годівлі біляводного фауністичного комплексу, стабілізатором мікроклімату та регулятором ґрунтових вод і водного режиму р. Псел. Виконує екологічні та рекреаційні функції.

 Між селами Заможне та Манжелія на площі 553,0 га знаходиться створений у 1994 р. заказник місцевого значення – «Псільський». Метою цього природоохоронного об’єкту є збереження ландшафтів долини р. Псел із заплавними тополевими та кленово-липово-дубовими лісами з великими лучними галявинами та старорічищами з типовим рослинним та тваринним світом. Найбільш цінними в науковому відношенні на цьому об’єкті є лучно-болотні ділянки з нестабільним гідрорежимом та незначним засоленням. Флора заказника нараховує близько 600 видів, у т.ч. представників Червоної книги України та Зеленої книги України. Фауністичний комплекс досить цікавий з представниками червонокнижних видів.

Надзвичайно цікавим є наступний об’єкт – ландшафтний заказник місцевого значення «Гора Пивиха» – об’єкт, який має бути комплексним, адже крім того, що це природоохоронний об’єкт, тут є матеріали, що дозволяють вважати його одночасно пам’яткою палеонтології, археології та пам’яткою історії.

Пивиха – перлина Придніпров’я, порізана ярами, вкрита зеленим лісом, з обривчастими берегами моря. На перший погляд, нагадує Пивиха південне узбережжя Криму з його крутими, скелястими бергами. Побувавший тут, збагне велич і красу природи, "зарядиться” енергією гори. Нахилишся над джерелом, вмиєшся цілющою водою, вдихнеш свіжого повітря і розумієш, що це і є первоздатність природи, краса, створена Богом.
Гора Пивиха є заказником місцевого значення, пам’яткою природи з 1969 року, бо є цінним місцем збереження унікального ландшафту Лісостепу. Піднялася гора на 169 м над рівнем моря.
Крім цього, Пивиха має давнє та цікаве історичне минуле.
Поселення думського боярина Романа Михайловича Пива, що знаходилось на горі у давні часи, належало руським боярам Пивам. На схилі гори була викопана печера, а згодом збудована церква, що неодноразово руйнувалась під час набігів кримських татар. Але церкву відбудовували і згодом Миколаївська церква перетворилась у монастир. Чоловічий Пивгородський (Пивогірський) Миколаївський монастир у ХVІІ столітті став значним релігійним і політичним центром, що відігравав неабияку роль у боротьбі з уніатством, подій козацько-селянських повстань під проводом П.Павлюка, національно-визвольної війни Б.Хмельницького. За боротьби між правобережними і лівобережними гетьманами монастир виступав посередником у переговорах між П.Дорошенком і І.Брюховецьким. Монастир був пристанищем для багатьох гайдамаків. Ще у 1489 році король Польщі Казимір ІV пожалував землі і угіддя Пивихи монастиреві. Уже в ХVІ столітті серед монастирських володінь згадуються містечка Городище (Градизьк) і Максимівка.

Ще до ХІХ століття на горі знаходились залишки валів і насипів стародавнього укріплення Городиської фортеці. Тут знаходили палену цеглу, що була будівельним матеріалом фортеці. Сліди фундаменту кам’яної фортеці були помітні на південній частині насипу. Тут стояла кам’яна башта, що слугувала козакам місцем спостереження за рухом противника по плавнях Дніпра. Взагалі фортеця являла собою продовжений прямокутник, площею в 5 десятин, обнесений високим валом.
Крім цього, навколо гори, ще на початку ХХ століття були видні стародавні кургани, яких майже не залишилось на сьогодні. Серед них відомими були курган Бабичиха. За історичними розвідками, на її місці колись у давнину стояла кам’яна баба. Багато ходило легенд серед люду про інші кургани: Лядовицька (Лядська), Гайдамачка, Близнюки і т.д.
На Пивисі проводились археологічні обстеження і розкопки, в ході яких виявлено пізньопалеолітичні місцезнаходження в урочищі Скакалка, два поселення доби бронзи, поселення доби енеоліту. У відслоненнях гори знайдені вироби з кременю раннього палеоліту (150-35 тис. р. тому).
На сьогодні збереглися на Пивисі останки фундаменту старої церкви на горі, який можна побачити навіть з узбережжя моря. На старому Єврейському кладовищі, саме так називають градижчани це урочище, збереглись надгробні пам’ятники з написами. Щоправда, багато з яких уже забрало море.

Глобинський район має три ботанічних заказники місцевого значення – «Глибочанський», «Манжеліївський» і «Кут».

Перший із них – «Глибочанський» знаходиться в околицях с. Заможне, має площу 47,4 га та репрезентує ландшафти долини р. Псел, його правого корінного берега зі степовими схилами та заплави – лучні ділянки і невеликий масив лісу, що підходить до річки. Флористичне царство об’єкту нараховує близько 450 видів у т.ч. 6 із них занесені до Червоної книги України. Фауна хребетних складається з мешканців степових схилів надзаплавної тераси, заплавного та широколистяного лісів. У цілому об’єкт є стабілізатором мікроклімату, регулятором ґрунтових вод та гідрорежиму річки.

Другий – «Манжеліївський», в околицях с. Манжелія, площею 5,0 га. Представляє ландшафти правого корінного берега р. Псел. Має досить різноманітну флору – близько 350 видів, у т.ч. занесених до Європейського Червоного списку, Червоного списку МСОП та Червоної книги України.

Третій із цієї групи – «Кут». Розташований в околицях с. Попівка Федорівської сільської ради, загальною площею 37,2 га. Створений у 1995 р. р з метою збереження природних комплексів заплави лівого берега р. Псел з різноманіттям флористичного та фауністичного царств. Загальна кількість царства флори цього природоохоронного об’єкту нараховує близько 600 видів у т.ч. занесених до Червоної книги України. Представники червонокнижних видів, є і серед фауністичного комплексу заказника. В цілому ж він є стабілізатором мікроклімату регіону, регулятором ґрунтових вод і гідрорежиму річки Псел та має водоохоронне значення.

І, нарешті, останній природоохоронний об’єкт на території Глобинського району – гідрологічний заказник місцевого значення «Гирло Хоролу». Знаходиться він, як і попередній об’єкт, в околицях с. Попівка Федорівської сільської ради. Має площу 169,0 га. Основним завданням, що стояло під час його створення, було збереження природних комплексів у місці впадіння р. Хорол у р. Псел. Загалом територія заказника складається з заплавного лісу, прилеглих до нього лучних ділянок та стрімких схилів, зайнятих чагарниковою і лучно-степовою рослинністю. Флора заказника нараховує близько 600 видів, у т. ч. й занесених до Червоної книги України. Серед фауністичного комплексу також представлені червонокнижні види.

Найцікавіший об’єкт культурної спадщини Глобинського району - церква в ім’я Святого Богоявлення в селі Обознівка Кременчуцького повіту. Церкву було збудовано в 1896 – 1901 pp. на кошти місцевого поміщика Oлександра Kостянтиновича Панайотова та його дружини Софії Балтазарівни Панайотової в пам’ять коронування імператора Миколи ІІ та імператриці Олександри Федорівни за проектом архітектора М.М. Никонова. На бажання замовника за основу була взята Сампсоніївська церква в м. Полтаві, над якою на той момент працював архітектор, тому вони мають багато спільних рис і елементів.

Будівля в плані нагадує рівнокінцевий грецький хрест. Це п’ятиверха мурована споруда з приєднаними з півдня ризницею та паламарнею, а з півночі – бабинцем і двохярусною дзвіницею з наметовим завершенням.

Споруда зовні не була оштукатурена, а пофарбована по цеглі «в темно пісочний» колір, виступаючі деталі й карнизи «в изжёлто-песочный» колір. Вкриті металом «в шашку» бічні та центральна бані пофарбували по горизонталі в білий та блакитний кольори масляною фарбою.

Особливо ошатно було вирішено інтер’єр храму. За бажанням замовника під час виконання внутрішніх опоряджувальних робіт за зразок було прийнято інтер’єр Володимирського собору в м. Києві.

Підлога викладена восьмигранними плитами з білого мармуру із невеликими квадратними вставками з чорного мармуру. Вівтарна частина відділялася від основного об’єму одноярусним іконостасом «в византийском духе». Всі роботи по виготовленню мармурових деталей були виконані відомою одеською фірмою Тузіні. Для виконання живописних робіт по розпису стін були запрошені київські художники О.О. Мурашко та І.І. Соколов. За спогадами сучасників «Вся церков розписана прекрасными и чрезвычайно разнообразными орнаментами – снимками с орнаментов Киевского Владимирского собора. Есть тут и золотые колосья, водяные лилии, самые разнообразные цветы, есть скрижали, чаши, головки ангелов и многих других эмблематических и аллегорических изображений». Загалом вартість робіт склала близько 90 тис. рублів. Всередині зберігся оригінальний різьблений із білого мармуру іконостас, що за своїми формами нагадує іконостас Сампсоніївської церкви в м. Полтава, та збереглися оригінальні первісні настінні розписи з різним ступенем збереження, які після передачі будівлі громаді були відреставровані.

В роки радянської влади церква була закрита і поступово руйнувалася, була навіть спроба знищити храм. Але все ж згодом було прийняте рішення про її реставрацію. А в 1990 р. споруду передали релігійній громаді.

НАГОРУ

Сайт створений INTUI